Станція Війтівці була утворена в 70-х роках ХІХ століття, коли на Україні після реформи 1861 року почалося будівництво залізниці Жмеринка-Волочиськ. На цьому місці було вирішено збудувати станцію. Народний переказ розповідає про те, що в цих місцях залізниця проходила через володіння поміщика Войтовича, який сприяв прокладанню залізниці та будівництву станції. Від його імені і пішла назва станції та село Війтівці. Пізніше село Війтівці було перейменовано на Подільське. Першими робітниками станції та обслуговуючим персоналом були селяни з навколишніх сіл: Кривачинець, Криштопівки та Війтовець.
В кінці ХІХ на початку ХХ століття поселення було малочисельним, тут проживали працівники залізниці і пошти. До 20-х років на станції не було житлових будинків, лише в будинку, де тепер знаходиться пошта, жив поміщик Туркевич. Після спорудження заліз. вокзалу цей будинок використовувався як готель. За переказами, у 1916 р. станцію оглядав цар Микола ІІ, подорожуючи з прифронтового Волочиська до Петрограда.
Розбудова населеного пункту розпочалася після 1920 року. До 1927 року населення станції Війтівці становило 10 чоловік, та з будівництвом маслозаводу та Райспоживспілки, а в 1929 році — МТС, населення різко збільшилося.
З 7 березня 1923 року по 3 лютого 1931 рокуВійтівці входили до складу Війтовецького району з центром спочатку у селі Війтівці, а потім у селі Купіль.
В 1925 році було створено підсобний пункт хлібопродуктів, який заготовляв зерно для держави. В 1926—1927роках хліб приймали в орендованих складах на залізниці. В 1928 році почалося будівництво великих складів ємністю 125000т зерна. Під час Німецько-радянської війни всі склади були знищені німецькими загарбниками. В 1946 році почалося будівництво нового хлібоприймального пункту та поступова механізація трудомістких процесів — були задіяні пересувні транспортери, які заміняли працю 40 робітників та самоподавачі, повністю механізовано очистку зерна, сушіння і вантаж. У вересні 1963 року вступила в дію поточна механізована лінія для приймання кукурудзи потужністю 240 тон на годину. Діє новозбудована залізнична лінія. Для робітників і службовців підприємства у 1957—1963 роках спорудили житлові будинки на 13 квартир та баню, яка працювала щоденно.
В 1928 році завершилося будівництво маслозаводу. Молоко сепарували ручними сепараторами і збивали масло вручну. Молоко на завод зобов’язані були здавати колгоспи і селянські господарства. Кожному селянинові доводили план здачі молока. Вже 1963 році на заводі працювало 88 робітників і службовців. Устаткування заводу удосконалюється. Виготовляють морозиво.
В 1929 році вступила в дію МТС, яка була однією з перших на правобережній Україні. Агрохімічна лабораторія МТС в 1940 році обслуговувала 18 колгоспів. За високі показники в роботі лабораторія була занесена в списки кандидатів учасників Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1941 року.
Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 103 жителі селища. На сьогодні встановлено імена 89 з них на підставі даних Книг актів реєстрації цивільного стану Державного архіву Хмельницької області.
В 1950-х роках на базі МТС була створена філія Волочиського райоб’єднання «Сільгосптехніка» . В 1963 році тут працює 217 робітників і службовців. В 1962 році «Сільгосптехніка» обслуговувала 33 колгоспи. Тракторний парк зріс до 377 тракторів загальною потужністю 8618 кінський сил, зернових комбайнів — 101, автомашин — 298. Тут побудовано склад для запчастин, майстерню з токарним та слюсарним верстатами, майстерню для регулювання пальних апаратур, мідно-заливний цех, спеціальний цех по ремонту і реставрації авторезини, кузня, цех по виготовленню черепиці, склад ГСМ, склад мінеральних добрив, електрозварювальний цех, столярний цех та приміщення контори.
В 1938 році від МТС був відділений Війтовецький автопарк «Сільгосптранс». До 1949 року в ньому налічувалося вже 37 автомашин, які призначались для перевезення зерна та цукрових буряків з колгоспів, для будівництва асфальтового шосе Хмельницький — Волочиськ, а також на будівництві доріг в Бучачі, Деражні. Після 1949 року кількість автомашин підприємства значно збільшується. В 1950 році новатори автопарку, при вивезені цукрових буряків, вперше на Україні застосували розгрузочні сітки. В 1957 році підприємство нараховувало вже 91 трактор, 32 зернових та 33 бурякозбиральних комбайни.
В 1935 році була побудована Війтовецька лікарня міжрайонного значення на 100 ліжок, яка містилася у великому двоповерховому будинку. Під час війни в 1941році приміщення лікарні було повністю зруйноване німецькими загарбниками. В 1945 році була відкрита Війтовецька лікувальна амбулаторія. В 1959 році за допомогою «Сільгосптехніки» було відкрито дільничну лікарню на 25 ліжок. В 1963 році лікарня була забезпечена рентген-кабінетом та родильним відділенням.
У період німецько-радянської війни станція була повністю зруйнована. 6 березня 1944 року нацистські війська вибиті 16-ю бригадою полковника Всеволода Ривжа.
7 березня 1946 село Війтівці перейменовано на село Подільське і Війтовецька сільська рада — на Подільську.
Після війни в 1950 році було збудовано нове приміщення залізничної станції, відкрито восьмирічну та вечірню середню школи робітничої молоді.
Війтовецька дільнична ветлікарня побудована в 1955 році. В 1958 році на базі ветлікарні було відкрито Війтовецьку станцію штучного запліднення тварин. На станції працює 20 спеціалістів .
В 1957 році побудовано цегельний завод міжколгоспної будівельної організації. Протягом 1962 року підприємство значно розширилося: введено в дію черепичний цех, сарай для сушіння цегли.
Статус смт із 1970 року. Війтівці до 1970 року входили до складу Кривачинецької сільської ради. Війтовецька селищна рада створена 22 жовтня 1970 року.
9 травня 2001 року в селищі Війтівці підключено природний газ. Вже в 2006 році майже все селище газифіковано.
1 вересня 2001 року закінчено будівництво та введено в дію нову загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів на 180 учнів. Перша ж школа у селищі була відкрита в 1958 р. в колишньому жилому будинку службовців Райспоживспілки. Крім цього, в цьому ж приміщенні була розміщена вечірня середня школа для робітничої молоді.
